День української писемності та мови

                  9 листопада - День української писемності та мови

    Мета. Поглибити знання учнів відомостями про виникнення писемності, про історію та розвиток рідної мови; показати її красу і багатство, розкрити її необхідність у житті людини. Розвивати комунікативну компетентність учнів з даної теми, вміння та навички виразного читання творів різних жанрів, використовуючи засоби виразності. Виховувати любов і повагу до рiдного слова.

Ведуча

   Першим до нас приходить слово... З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. "Мама, тато, баба, льоля, киця ", - лепече дитина. Які дивні перші двоскладові слова! А потім знання зі словесності поширюються. Дитина спинається на ноги, пізнає за день десятки нових слів, звучних та красивих: сонечко, квітка, вода, трава... Світ - мов казка. І пізнаємо ми його за допомогою слова. За допомогою слова відкриваємо таємничість і складність інших наук: географії, історії, біології, фізики, математики...

       Отже, словесність - початок усіх наук. Вона джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою.

      Адже, слово до слова - зложиться мова!..

      Один мудрець сказав: "Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна. Тому що її байдужість до мови пояснюється повною байдужістю до минулого, сучасного, майбутнього свого народу".

1-й читець.

Слова, слова... Вони в собі всі різні:

Тривожні й тихі, радісні й сумні;

Є терпеливі, є жорстокі й грізні,

Ласкаві й чесні, мудрі і смішні...

2-й читець.

Не грайся словом. Є святі слова,

Що матері з доріг вертають сина.

Спіши до неї, доки ще жива,

Допоки розум і допоки сила.

Знайди те слово - вічне і земне.

За часом час нам світ перестилає.

Минуще все. Лиш слово не мине

І та любов, що смертю смерть долає.

(М.Ткач)

   Історiя кожного народу має героїчні й трагiчнi, щасливi й нещаснi сторiнки. На долю України випали великi поневіряння: турецько-татарськi орди, польськi феодали, росiйський царизм хотіли поневолити наш народ.

Ведуча

Для кожного народу дорога його мова. Для нас найближчою і найріднішою є українська...

4-й читець.

Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс - лісок - лісочок,

Пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс,

Є іще й байрак.

І така ж розкішна і гнучка, як мрія.

Можна звідкіля і звідки,

Можна і звідкіль,

Є у ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль...

Та не в тому справа, що така багата.

Помагало слово нам у боротьбі,

Кликало на битву проти супостата,

То звучало сміхом на полях плаката...

І за все це, мово, дякуєм тобі.

(О. Підсуха)

Ведуча.

У світі налічується близько 3 тисяч мов. Одні з них перебувають між собою у близькій спорідненості, інші - більш відділені одна від одної...

(В. Русанівський)

1-й учень.

Письмо -  найбільший винахід людства, адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому. Саме писемні знаки дали людям можливість зберігати й передавати знання.

Питання про виникнення письма, як і мови, завжди привертало увагу лінгвістів. У сучасній мовознавчій науці письмо досліджує розділ мовознавства, що зветься «Графіка».

2-й учень.

Кожен народ ішов до створення писемності своїм шляхом. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно однакові.

                              Легенда про виникнення писемності

3-й  учень .    Жило на землi плем’я розумних людей. Вмiли вони полювати, готувати їжу на вогнищi. А всi ці знання зберiгали в пам’ятi, а дiтки вчились у батькiв, спостерiгаючи за ними.

4-й учень.       I жила в цьому племенi сiм’я: мама, тато i донька Ая. Одного разу пiшли тато з Аєю до лiсу i вистежили здоровенного ведмедя. Тато хотiв вполювати звiра, та списа забув удома. Взяв тодi вiн шматок кори i намалював листа дружинi (писати тодi вмiли тiльки так).

1-й учень.        Мама «прочитала» листа i закричала. Збiглися всi родичі племенi. А жiнка їм пояснила, що її чоловiка хоче ведмь з’їсти, i показала кожному листа.

2-й учень.       Всi схопили зброю i кинулись на допомогу. А мисливець, побачивши озброєних родичiв, подумав, що його хочуть убити, i почав утiкати. Бiгав, доки не натрапив по дорозi на старця-мудреця. Почав просити у нього захисту.

3-й учень.           Коли все з’ясувалося, то люди племенi ще довго смiялися. Та старiйшини задумались i, щоб не було плутанини, вирiшили придумати iнше письмо, щоб легше було тлумачити написане. І придумали лiтери.

4-й учень.      Не знали, як же назвати всi цi лiтери, а тут перед ними дiвчинка гралася на iм’я Ая. Отож вирішили, що першу літеру назвуть А, а остання буде Я. Згодом були названi всi лiтери.

1-й учень.       Так виникло письмо. З того часу люди почали користуватися не лише усним, а й писемним мовленням.

Учитель. Зараз вам може бути смiшно, але одного разу до моїх рук потрапили рукописи грецького iсторика Геродота, який жив ще у V столiттi. Вiн писав, що скiфи направили персам «лист», який складався з жаби, мишi, птаха та п’яти справжнiх стрiл. Як на вашу думку, що б вiн мiг означати?

   (Вiдповіді глядачiв).

Цей лист означав: «Якщо ви, перси, не навчитеся стрибати по болотах, як жаба, ховатися в норах, як миша, i лiтати, як птах, то ви будете засипанi нашими стрiлами, як тiльки ступите на нашу землю.

Первісні люди, щоб запам'ятати місце перебування та напрям руху мисливців, сигналізували про наявність певних предметів або істот на тому чи тому місці, у певному порядку укладаючи зламані гілки дерева, стріли, камінці і т. ін. Це були перші спроби людини передати повідомлення за допомогою знаків. Чи ж можна вважати ці знаки письмом?

Часто самі речі не означали нічого, а використовувались як умовні знаки. Таким було письмо кіпу, поширене в давніх інків, це «вузликове» письмо: на паличку нав'язувалися різнокольорові шнурки з вузликами. Таким було письмо ірокезів - вампум на черепашках, кожна з яких мала певне  значення, про яке домовлялися заздалегідь. Так, черепашка, пофарбована в білий колір, означала щастя, мир;  чорна попереджувала про небезпеку,  червона знаменувала війну.

1-й учень. 3 глибини тисячоліть, з епохи палеоліту, дійшли до нас малюнки на скелях: зображення тварин і людей, вирізьблені на поверхні каменю. Вважається, що наскельні малюнки та різьблення мають стосунок до мисливської магії. Люди вірили: якщо перед полюванням намалювати тварину і простромити її зображення стрілою,  полювання буде вдалим. Ці первісні малюнки й різьблення про щось повідомляли і були попередниками піктографії (з лат. pictus – розмальований, grapho - пишу) - малюнкового письма. У період піктографії наскельний малюнок почав виконувати нову функцію, зі знака первісної магії перетворившись на розповідь. З'явилася графема - начертальний знак, який властивий писемності.

      Зародившись у давні часи, українська мова витерпіла страшне лихоліття, переживши утиски загарбників наших  земель. Перегорівши, як криця, мова дійшла до нас чистою, мужньою, багатою.

9 листопада, - День української писемності і мови.

                             Це свято відзначається  з  листопада 1997 р.

                      Тож звернемося до історії української писемності.

2-й учень. Сучасні слов'янські алфавіти беруть початок з кирилиці - системи писемних знаків, за допомогою яких слов’янський просвітитель Кирило записав релігійні тексти. Проте на Русі й раніше існувало письмо: у вжитку були літери різні типів, які мали локальний характер.

    Розрізняють кілька графічних норм кириличного письма, поширеного в Київській Русі: устав, півустав, скоропис, в'язь. Устав - урочисте письмо, яким писали важливі офіційні документи, релігійні книги. Літери уставу великі, майже квадратні. Півустав прийшов на зміну уставу.

  Сучасне слов'янське письмо побудоване на основі кирилиці. Ним послуговуються українці, росіяни, білоруси, болгари, серби, македонці. Слов'янський алфавіт обслуговує потреби десяти відсотків населення Землі, Графічна система української мови до початку XVIII століття не зазнала істотних змін.

  Після реформи 1708 року «гражданка» поширилася й в Україні. На українському грунті російська «гражданська» азбука почала пристосовуватися до звукової системи української мови.

  У другій половині XIX століття гражданський алфавіт в українському варіанті зазнав  змін: вийшли з ужитку літери ы, ъ; буква -и- послідовно передавала звук (й), а буква -і- - звук (і); стали вживатися буквосполучення ьо, йо

 У західних областях України, які були під владою Австро-Угорщини, кирилиця панувала аж до 1886 р.

Українське письмо - фонографічне, основним принципом його є дотримання відповідності між буквою і звуком.

Ведучий. А зараз пригадаємо історію літописання, яке почалося в Україні  відразу після прийняття християнства. На жаль, старовинні літописи не дійшли до нас в оригіналах,  зберігшися лише в копіях або переробках.

У 1113 році появилася славнозвісна праця печерського літописця Нестора «Повість минулих літ» (Одкуда есть пошла русская земля, і кто в ній начал первіє княжитці, како Руськая земля ста єсть).

У цілості збереглася найцінніша пам'ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім».   А найперша писемна пам'ятка, написана в Києві 1056-1057 рр., - це «Остромирове Євангеліє». На «Пересопницькому Євангелії» присягали на вірність Україні наші президенти.

Учень. Ознаки української мови фіксуються в пам'ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих XI століттям.

Сучасна українська літературна мова пов'язана з конкретною датою - виданням «Енеїди» І.П.Котляревського у 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою.

Ще одну дату - 1840 рік, коли вперше було видано «Кобзар» Тараса Шевченка, можна вважати доленосною: з того часу українська літературна мова стала на шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому важкому шляху були і перепони, і заборони, найкращі сини й дочки народу віддавали за рідне слово свої життя.

                  Ну що б, здавалося, слова?

                           Слова та голос.

                            Більш нічого.

                    А серце б'ється, ожива,

                             Як їх почує...

                  Дати заборони української мови

1720 рік - російський цар Петро І заборонив друкувати книжки українською мовою.

1769 рік - видано розпорядження Російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та українських текстів церковних книг.

1775 рік - зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1862 рік - закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

1863 рік - указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 рік - указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот і текстів українських пісень.

1884 рік - закрито всі українські театри.

1908 рік - уся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».

1914 рік - російський цар Микола II ліквідовує українську пресу - газети і журнали.

1938 рік - сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення в усіх  навчальних закладах російської мови, чим підтинає коріння мові української.

1983 рік - видано постанову про посилення вивчення російської мови у школах і поділ для цього класів на групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

1989 рік - видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні.

       Всього українську мову забороняли   134 рази   

Учень. Володіння мовою - це показник культури людини. Недаремно кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив». На жаль, сьогодні небагато людей володіють рідною мовою досконало. Звучить навкруги потворний суржик, небезпечний і шкідливий.

Ведуча

Багато слів сказали ми про мову,

Чудову нашу, материнську, калинову,

Яка для нас - життєвий старт...

Адже ж у нас сьогодні свято,

Тож доречний тут і жарт...

Учень читає вірш І.Ліщини «Закультурена».

                    Закультурилася жінка до самого краю:

                   Хто вона і як говорить, вже й сама не знає:

                   По-російськи чи вкраїнськи – розібрати трудно,

                   Тому й слухать її мову, слово честі, нудно.

                   Вже вона не розуміє, тільки «понімає»,

                   Уже й прати не уміє, а лише «стірає».

                   Вже у неї не дитина, а чудний «рібйонок»,

                   Вже їй діти допікають до самих «пічонок».

                   Вже вона «білльо» купує, але не білизну,

                   Вже й життя нема у неї – є «красива жизня».

                   Не дивуйтесь, добрі люди, з такої натури:

                   Це ж вона, нещасна, робить заради культури,

                   Їй здається рідне слово пошани не гідним,

                   І тому гордує жінка своїм словом рідним.

                   Їй здається, культурнішим слово руське буде,

                   А не бачить, що із неї глузують всі люди.

                   Бо вона тепер не «руська», ані українка,

                   А лиш просто безтолкова, нерозумна жінка,

                   Що себе не поважає, ні свого народу

                   І собі приносить сором, і своєму роду.

Поет-академік Максим Рильський закликав: «…пильно й ненастанно політь бур'ян». А бур'яну ж у нашій мові так багато! У мовлення вкрадаються так звані «сучасні» вислови, які насправді є  вульгаризмами.Слова «класно», «кльово», «прикид», «балдьож»  засвідчують духовну убогість людини, відсутність у неї національномовної свідомості. А ще досить часто чуємо вислови на зразок «построїли дом», «музикальна школа», «сама краща дівчина», «відкрийте вікно», «підніміть руки»…  Забур’янює нашу мову  суржик!

Учень читає вірш М.Рильського «Мова».

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим  життям.

Прислухайтесь, як океан співає -

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово - це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й  Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Ведуча. У десятій статті Конституції України записано: «Державною мовою в Україні є українська мова». Ми повинні постійно дбати про дальший розвиток і збагачення рідної мови, про що так переконливо і зворушливо говорить сучасний  поет Олесь Лупій у своєму вірші «Говоріть».

Говоріть, як колись вас навчала матуся,

Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,

Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,

Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Як воліла б відкритися ваша душа,

Може, хочеться їй у словах політати,

Привітати когось, або дать відкоша.

Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,

Кожне з них, лиш торкни, як струна, виграва,

Зрозумілі, вагомі, й усі вони наші –

Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

Обминайте чужинні слова кострубаті,

Що до нашої мови зухвало повзуть.

Говоріть, почувайтеся, наче на святі,

І натхненні слова радість вам принесуть.

Говоріть про любов і про віру у щастя,

Уникайте мовчання, нудьги і ниття,

Говоріть, хай в розмові слова веселяться,

Говоріть і продовжуйте мові життя.

                   Світанок

Ставок старенький стуманів.

Стежина-стежка самостійно

Снує собі серед садів.

Світанок синій струменіє,

Сосна світлішою стає

Серпанок світиться, світліє.

Сон сновидіннячко снує.

 Сад спочиває,спить спокійно,

Світ стрепенувся. Скільки спати ?

Співають сотні солов’їв !

Скоренько стало скрізь світати.

Стрижі стрілою!Сонце! Спів!

Сміється сонце,світить, сяє!

Стрічає сонечко сосна.

Сопілка, скрипочка співає,

Співає серденька струна.

Нації вмирають не від інфаркту.

Спочатку їм відбирає мову.

                                    Ліна Костенко